Alea jacta est.
«Жереб кинуто», вороття нема, всі мости спалено.
У 44 р. до н. е. Юлій Цезар вирішив розпочати війну із римським сенатом і перейшов із військами через ріку Рубікон.
«Жереб кинуто», вороття нема, всі мости спалено.
У 44 р. до н. е. Юлій Цезар вирішив розпочати війну із римським сенатом і перейшов із військами через ріку Рубікон.
Нарешті, менше ніж за місяць до початку всеукраїнських олімпіад, з’явився наказ про їхнє проведення. Як у тому анекдоті про фільм: «у той момент, коли здалося, що цей фільм ніколи не закінчиться, він несподівано закінчився». Так і цей наказ... Коли вже всім набридло його чекати, він несподівано з’явився. Безумовно, що багатьох «зацікавили», а точніше здивували ті зміни, які відбулися за рік з математичною частиною журі. Більш детально про ці зміни згодом.
До керівництва повернулася команда, яка вже керувала всеукраїнськими олімпіадами до 2007 року — заслужені вчителі України Радченко В. М., Ясінський В. А., Мітельман І. М. за керуванням академіка Перестюка М. О. Теперішня політика Удода О. А. — директора Інституту інноваційних технологій та змісту освіти (в подальшому «Інститут») — у тому, щоб скрізь ставити абсолютно керованих та слухняних керманичів олімпіад, які жодним вчинком, жодним натяком, жодною дією не стануть навіть мінімально критикувати будь-які рішення директора Удода О. А.
Усі, м’яко кажучи, здивовані тим, що в журі всеукраїнської олімпіади з математики не потрапив жоден молодий член нашої команди, крім Олеся Добосевича та Олени Усольцевої (а це зовсім інша історія), і навіть два спостерігачі від України на останніх ММО (міжнародних математичних олімпіадах)! Врахуємо, що останній раз Радченко В. М. був на ММО більше ніж 10 років тому, отже навряд чи він та його команда в курсі останніх тенденцій та напрямів сучасного розвитку завдань ММО.
Від участі в роботі з дітьми на останніх етапах була відсторонена команда, яка започаткувала проведення великої кількості заходів, про які навіть не мріяли учні до 2007 року. Це всеукраїнські та київські турніри математичних боїв, тренувальні збори команди та найближчого резерву напередодні ММО, поїздки на престижні міжнародні змагання тощо. Крім цього, ми забезпечили участь спостерігачів від України на ММО, що суттєво покращило імідж нашої країни у світі, почали щорічне видання літератури олімпіадної тематики — щоб наступні покоління могли вчитися на задачах попередніх років — та започаткували роботу цього сайта, який набув неабиякої популярності в усіх регіонах України. Нічого подібного не було протягом попередніх 15 років. Тому очевидно, що нас відсторонили саме за таку активну позицію: бо ми не вміємо тихо жити, існувати та нічого не робити для юних математиків України.
У перші роки незалежності України Радченко В. М., Ясінський В. А., Мітельман І. М., Лейфура В. М. зробили немало корисного для олімпіад. Але в останні роки свого керування вони відчули свою незамінність, унікальність, перестали дослухатися до порад та думок громади, колег, батьків тощо. Це все відразу позначилося на учасниках олімпіад. Саме на фоні таких дій група фахівців на чолі зі мною прийшла до керівництва олімпіадами, щоб подолати ті негативні моменти, які почали зростати у геометричній прогресії.
Усі факти, думки, твердження, що я тут навожу, слід сприймати в першу чергу задля того, щоб ця нова-стара команда знала — їхні «скелети в шафах» усім добре відомі. Тоді громада буде уважно слідкувати, щоб їх не почали знову витягати на світ божий.
Суб’єктивність при визначенні учасників, що проходять на відбір до ММО
Вперше на відборі до ММО Павлу Пілявському (учень Ясінського В. А.) дали змогу виступити вже у 8-му класі, а Максиму Федорчуку (учень Якіра М. С.) не дали аналогічного шансу в 9-му. До честі Пілявського, він за 4 виступи на ММО привіз 4 нагороди — бронзу, срібло та 2 золота, але ж і Федорчук у своєму 10-му класі привіз абсолютне золото. Таким чином, Україна проґавила можливість мати другого триразового переможця ММО (першим був Юлій Санніков).
Миколі Рибаку (учень Лейфури В. М.) дають змогу попасти на відбір у 9-му класі з мотивуванням «молодий та перспективний», відмовляючи при цьому іншому учню з 11-го класу. Наступного разу Михайлу Бернштейну (учень Бернштейна О. Л. та Харік О. Ю.) не дають такої можливості у 10-му класі з мотивуванням, що, мовляв, краще візьмемо людину з досвідом з 11-го класу. На прохання пояснити непередбачуваність журі Радченко В. М. завжди відповідав: «Юридично журі може приймати будь-які рішення!» Дуже змістовне, коректне та щире пояснення у стилі Радченка.
Особливо важливим стає цей момент саме зараз. У попередній редакції Положення було чітко зазначено, що на відбір до ММО потрапляють кращі 12 серед тих, хто виступав у паралелі 11-го класу. Але нове Положення вказує лише кількість і нічого не каже про паралель. На звернення батьків до Інституту із проханням пояснити, як учасники будуть добиратися на відбір до ММО, фахівці Інституту в усній формі відповідають: «Звичайно, лише з 11-го класу!» Але ж офіційного тлумачення не надали. А ми добре запам’ятали: «Юридично журі може приймати будь-які рішення!» Дуже хотілося б почути тлумачення цього пункту напередодні всеукраїнської олімпіади від когось із відповідальних членів журі, наприклад від голови журі академіка Перестюка М. О. або від директора Інституту Удода О. А. Саме напередодні, а не по завершенні олімпіади.
Про заслужених вчителів України, або про суб’єктивність при визначенні учасників, що потрапляли на саму ММО від України
Величезної шкоди олімпіадному руху в Україні завдав наказ президента України про майже автоматичне присвоєння звання «заслужений учитель України» всім, хто «підготував» учня, який став призером міжнародної олімпіади.
Виходячи з цього наказу, команда Радченка В. М., Лейфури В. М., Ясінського В. А. та Мітельмана І. М. вирішила, що вони усі повинні стати заслуженими вчителями. Так би мовити, за рознарядкою. І почалося. Достатньо подивитись, скільки разів учні цих керманичів не попадали з відбору на ММО до самої команди. Лічені одиниці! Мені на пам’ять спадають лише випадок Рибака Миколи у 9-му класі (після цього він ще двічі проходив на ММО) та Матохнюка Тараса в 11-му класі (після того, як у 10-му класі він ганебно провалився на ММО, про що розповідь нижче). Тобто відсоток «влучань» колосальний! Біля 90 %. Зауважимо, що жоден з наших найкращих вчителів (за досягненнями їхніх учнів) — Якір М. С., Ліфиць С. О., Полонський В. Б. таким відсотком похвалитися не можуть. Це й не дивно, бо коли у відборі брав участь учень Ясінського В. А., його роботу перевіряли Мітельман І. М., Радченко В. М. та Лейфура В. М.; коли учень Мітельмана І. М., то його роботу перевіряли Ясінський В. А., Радченко В. М. та Лейфура В. М. і так за циклом. Досить згадати, що саме таким чином у 2004 році Роман Чепляка (учень Мітельмана І. М.) переміг Арама Туманяна (учень Величка М. М.).
Далі достатньо проаналізувати виступи тих представників України, які були на ММО та не вибороли там ніякої нагороди. Досвід показує, що будь-хто з перших 10—15 кращих учнів, якщо вони чесно мають такий рейтинг, здатен досить спокійно вибороти принаймні бронзову нагороду. Нагадаємо, що усього 12 разів учасники від України не виборювали нагороди на ММО, і серед тих, хто не спромігся цього досягти, були учні Ясінського В. А., Лейфури В. М. та Мітельмана І. М.:
- Дмитро Редькін (1995) — 14 балів.
- Олександр Манзюк (1999) — 9 балів.
- Святослав Мельниченко (2002) — 11 балів.
- Тарас Матохнюк (2002) — 4 бали.
- Матохнюк (378): 0 + 0 + 0 + 0 + 1 + 3 = 4;
- Рибак М. (64): 6 + 6 + 0 + 0 + 7 + 7 = 26;
- Рибак О. (4): 7 + 7 + 7 + 7 + 5 + 3 = 36.
Зауважимо ще й такий момент. Мала місце практика приписування учням, що можуть потрапити на ММО, як тих, хто їх підготував, «потрібних» людей. Так, Роману Апостолу «порадили» приписати як тренера Радченка, внаслідок чого справжній вчитель математики Апостола почесного звання не здобув, а Радченко став заслуженим вчителем. Абсурдом також виглядає той факт, що з їхньої компанії Радченка В. М., Ясінського В. А., Мітельмана І. М., Лейфури В. М. єдиний справжній вчитель — Мітельман І. М. — дістав це звання останнім.
Свого часу я також готував дітей до олімпіад найвищих рівнів. Перший мій учень, яким я буду пишатись усе життя, — це Дмитро Номіровський. На жаль, він не став призером ММО. Але серед моїх учнів було два призери ММО Максим Мокляк (1993) та Дмитро Петровський (2003). Я впевнений, що вони мене вписали у свою анкету. Але навіть якби мені запропонували звання заслуженого вчителя, я би з обуренням відмовився. Бо як може людина, що жодного дня не працювала вчителем у школі, стати заслуженим учителем? Це повна неповага до професії вчителя. Моя мати пропрацювала вчителем історії у школі з 1946 по 2000 роки. Я знаю, яка це благородна, але важка праця. І роздавати звання людям, що раз на тиждень заходять у школу, виглядає непорядним — як із боку тих, хто подає на це звання, так і з боку тих, хто його приймає.
За тих 5 років, коли ми відбирали команду, у нас не було жодного прикладу такого відбору на ММО. Як наслідок, усі учасники повернулися з медалями.
Поведінка на ММО
Як мені розповідали Сергій Торба та Антон Мелліт, які стали срібними медалістами ММО 1998 року, вони досі не знають, за що в них стоять оцінки 6, 4 та 3 бали. Керівник команди Радченко В. М. так провів координацію, що самі учасники не знають, за що були зняті бали. Я знаю, що обстоювання балів своїх учасників — це важка та наполеглива праця протягом 3—4 діб, з ночами без сну, з доволі складними, довгими та неприємними дискусіями з координаторами. Але ж це треба було робити — щоб в учасників не виникало жодних запитань стосовно їхніх балів, — а не швидко погоджуватись із запропонованими балами від координаторів та мати вільний час.
Наша команда на ММО завжди включала декількох спостерігачів. Ми боролися та обстоювали кожен бал учасників від України. Для цього неодноразово відкладали координацію, переносили її, доходили до старших координаторів, постійно спілкувалися з учасниками щодо їхніх робіт (по завершенні двох турів це не заборонено!). Про результати такої праці свідчать результати учасників, а також той факт, що кожен з них знає, за що був виставлений кожен бал. Можливо, одній людині це дуже важко зробити, але для того й працює інститут спостерігачів від країни, яких треба долучати до поїздки на ММО, щоб учасники нашої країни не страждали внаслідок недоробок, нестачі часу тощо.
Так само не можу обійти увагою факт, що керівником команди України на ММО 2012 року записав себе Радченко В. М. Останні 3 роки керівником був я за відповідним наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту (МОНМС). Нового наказу МОНМС про моє зняття з цієї посади та призначення Радченка я не бачив. Щоб вписати на офіційний сайт ММО своє прізвище, треба знати паролі, які роздають звичайною поштою керівнику від країни або його заступнику з попередньої ММО, тобто в даному випадку мені або Прокопенко Н. С. Хотілося б знати, яким чином пароль опинився в інших людей. Бо на останній ММО я ставив свій особистий підпис про відповідальність за нерозголошення шорт-листа задач та інші дії від імені України, тому за всі можливі негаразди, доки немає відповідного наказу, несу відповідальність також я. Якби мені показали відповідний наказ про призначення Радченка, я сам спокійно віддав би всі паролі і зняв із себе відповідальність перед світовою громадою за дії в Україні. Проте мене не дивує черговий «коректний крок» з боку цієї «бригади».
Свого часу у 2007 році нам паролів ніхто не віддав, попри наявність наказу про призначення керівниками команди на ММО Торби С. М. та Прокопенко Н. С., і нам довелося надсилати ці накази до організаторів ММО у В’єтнам, щоб одержати нові паролі. Аналогічна ситуація і з шорт-листом, але про це пізніше.
Повна слухняність теперішньої команди
Як найбільш наочний приклад наведемо ситуацію 1995 року. Легко побачити, що це був єдиний рік, коли відразу половина команди повернулася з ММО без медалей. Як виправдання кажуть, що того року Інститут не виділив коштів на проведення відбору на ММО, і просто відправили команду за результатами всеукраїнської олімпіади. Невідомо, які дії проти цього рішення приймали керівники олімпіад — Радченко В. М., Ясінський В. А. та інші, але нічого від їхніх дій, якщо ці дії взагалі були, не змінилося.
Усі аргументи, що нічого не можна було зробити, є лукавими. Ми також декілька разів стикалися з подібними ситуаціями протягом 5 років. Наприклад, на всеукраїнській олімпіаді 2009 року директор Інституту задля економії коштів хотів скоротити кількість учасників, тобто зробити так, щоб у ній брали участь лише учні 10—11-х класів. Звичайно, було дуже легко погодитись і сказати, що нічного зробити не можна. Але ми погодитись з таким не могли, а тому, по-перше, «підняли» небайдужу громаду проти такого рішення, по-друге, знайшли спонсорів, щоб юним математикам дати змогу взяти участь у четвертому етапі олімпіади. Врешті-решт ми перемогли. Хоча боротьба тривала протягом місяця. Того ж року так само планувалося не проводити відбір на міжнародні олімпіади з усіх предметів, але ми знову переконали всіх, що без відбору відряджати команду на ММО не можна. На всеукраїнській олімпіаді у Полтаві також з’явились чутки про можливість того, що відбір не буде проведено. Навіть на завершальному засіданні журі, коли ми визначили 12 учасників відбору на ММО, хтось для підстрахування запропонував проголосувати за тих 6, хто поїде на ММО в разі скасування відбору. Ми відразу сказали, що за таке не голосуватимемо. Треба нести відповідальність за свої дії та вчинки, а не перекладати її на когось.
Так само повела себе ця команда, коли Кремінський Б. Г., на той час заввідділом Інституту (до речі, ще один заслужений вчитель України, який не є вчителем), упровадив 7 задач на третій етап Всеукраїнської олімпіади з математики. Сам він фізик, але вирішив покерувати математикою, при цьому для фізиків 7 задач впроваджено не було. У той рік за діючим положенням призерами у Києві став би 21 учасник із 235. Не краща ситуація була і в регіонах.
Ми у Києві змогли виправити цю ситуацію, бо вміємо обстоювати свою думку та завжди беремо на себе відповідальність за свої дії. Ми добре розуміємо, що діти не винні і не повинні страждати внаслідок недолугих рішень керманичів. Для нас очевидно, що олімпіади проводяться задля дітей, а не для красивих звітів чиновників.
Так само вчинила ця команда і нинішнього року. Було прийняте нове положення про олімпіади, яке не тільки не врахувало недоліків попереднього, а й стало ще гіршим. Чого вартий пункт про 30 % призерів на четвертому етапі Всеукраїнської олімпіади та 50 % на третьому! Таким чином у Києві могло бути понад 500 (!) переможців олімпіади. Уявляєте собі таку кількість? За таких умов поняття переможця олімпіади зовсім принижується. І знову ми не чули заперечень від теперішньої команди керівників всеукраїнської олімпіади, хоча вже восени знали, що вони тепер керують процесом. Напевно, їх усе влаштовує. Я не знаю, як можна дивитись після такого в очі дітям. На третьому етапі недолугість 50 % призерів ми знову подолали розумним підходом. Що планують робити на четвертому етапі — побачимо. Але незручність перед дітьми, вчителями, батьками тощо команду Радченка В. М. ніколи особливо не хвилювала, аби їхні позиції в очах Удода О. А. не похитнулися.
Наведений матеріал добре відомий, але висвітлити його в такому ракурсі — це моя особиста думка та моє рішення. Бо так жити не можна, треба щось змінювати, щоб цінилася робота, чесність, прозорість та порядність.
P. S. Я маю набагато більше подібного матеріалу, який «заслуговує на увагу», але тут навів лише частину кричущих із них. Якщо я помиляюся в інтерпретації певної події, то прошу вибачення. Також я ні в чому не звинувачую учнів — учасників олімпіад, про яких ідеться вище. Вони скоріше невинні жертви цих «дорослих ігор».
Немає коментарів:
Дописати коментар