Про «нову-стару» команду у керівництві всеукраїнських олімпіад, друга частина

Feci quod potui, faciant meliora potentes.
Я зробив усе, що міг, хто зможе, нехай зробить краще.
Парафраза формули, якою римські консули завершували свою звітну доповідь, коли передавали повноваження наступнику.

Solitudinem faciunt, pacem appellant.
Створивши пустелю, вони кажуть, що принесли мир.
Із промови британського вождя Калгака, який закликав своїх одноплемінників рішуче виступити проти римлян, що вдерлися в їхню країну.
Тацит, «Агрікола»

Це друга частина повідомлення, в якій я проаналізую минулі «успіхи» команди Радченка В. М. під час керування всеукраїнськими олімпіадами.

Думаю, що набагато більше висловлювань буде по завершенні цьогорічної всеукраїнської олімпіади: зараз це могло б негативно відбитися на дітях — учасниках олімпіади.

Олімпіада в Тернополі

Коли я написав першу частину, то 90 % обізнаних мені казали: «Ви ще не написали про Тернопіль». Безумовно, що обминути всеукраїнську олімпіаду 2001 року в Тернополі неможливо... Отож.

Тексти всеукраїнської олімпіади були відомі учасникам команди Тернополя до олімпіади. Тепер це незаперечний факт, оскільки самі учасники команди Тернополя визнали це. Рейтинг Тернопільської області до тієї олімпіади був одним із найменших, тому від області їхали всього 4 учасники. Троє з цих чотирьох учасників вибороли перші місця, бо, «як не дивно», написали розв’язання всіх задач. Тільки учасник від 11-го класу «виборов» диплом лише другого ступеня, бо журі штучно не зарахувало частину його правильних розв’язків. Зауважимо, що в подальшому призери від Тернопільської області траплялися дуже й дуже рідко.

Це не просто дрібненьке порушення, а скоріше злочин! Після такого люди честі, якщо мають зброю, — стріляються, бо вони продали або не зберегли державну таємницю; люди честі без зброї щиро каються перед суспільством та йдуть у відставку, обіцяючи ніколи цим не займатись у майбутньому.

Відповідальні за тексти того року Радченко В. М. та Борисова В. О. не просто не пішли у відставку, вони навіть не вибачились перед дітьми та математичною спільнотою за зіпсоване математичне свято, яке буває раз на рік. На закритті один з учасників олімпіади під бурхливі оплески присутніх прямо зі сцени з відвертою іронією сказав, що бажає господарям наступної олімпіади виступити не гірше, ніж Тернопіль виступив на цій!

Після такого Радченко В. М. та Борисова В. О. зрозуміли, що тепер вони можуть робити все що завгодно, і все їм зійде з рук. Так до 2007 року це й відбувалося.

Решту фактів ніяк не можна порівняти з «горезвісним» Тернополем, але й вони варті уваги.

Дивні переможці всеукраїнських олімпіад

Відразу на пам’ять спадають дочка Ясінського В. А., племінник Борисової В. О., син Лейфури В. М. Вони дивним чином виникали як знані фахівці олімпіадної математики на всеукраїнському рівні тільки в 11-му класі. Спокійно ставали третіми призерами і знову зникали з математичного небосхилу, вступивши при цьому за рахунок пільг призерам всеукраїнських олімпіад до непоганих вишів. Нагадаю, що в ті роки діяли величезні пільги для призерів всеукраїнських олімпіад. Так можна було практично без вступних іспитів стати студентом не лише мехмату чи кібернетики, а й економічних факультетів та окремих спеціальностей, Інституту міжнародних відносин.

Були й інші учасники з менш відомими прізвищами, які вибороли диплом у нечесній боротьбі. Наприклад, призер всеукраїнських олімпіад Андрій Грод з того ж Тернополя, який у 2004 році посів надзвичайно високе місце у Львові, фактично знаючи умови завдань. Якщо навіть за 2001 рік ніхто не був покараний, то зрозуміло, що й тут усе спускалося на гальмах.

Ставлення до господарів

У команди Радченка В. М. до господарів олімпіади завжди було дуже лояльне ставлення. Другого Тернополя поки ще не було, але все одно рейтинг господарів зазвичай суттєво збільшувався в рік проведення олімпіади. Ми вважаємо це нечесним щодо інших команд, оскільки підвищений рейтинг господарів суттєво впливає на рейтинг (а тому й на кількісний склад команди) практично всіх інших областей. У 2001 році команда Тернополя посунула вниз команди Харкова, Львова, Донецька тощо.

Ставлення до дітей

На одній із всеукраїнських олімпіад Борисова В. О. сильно посварилася з керівницею Чернівецької області. Потім Радченко В. М. особисто (у присутності деяких інших членів журі) «переглянув» роботи дітей Чернівецької області, після чого кількість призерів від цієї області суттєво зменшилась.

Організаторські таланти

Протягом 15 років керування олімпіадами в Україні команда Радченка В. М. не спромоглася створити бодай щось від себе. Тільки раз на рік оргкомітет організовує всеукраїнську олімпіаду, куди прибуває команда журі. Ця команда давала завдання, перевіряла роботи, визначала переможців, і все. Її не хвилювала ситуація із поселенням дітей (жахливі умови для всіх — від учасників до журі — у Мукачевому; спільне поселення хлопців та дівчат, керівників обох статей у великих приміщеннях у тому ж самому Тернополі тощо), наявність чи відсутність призів для переможців та учасників олімпіади та інше. Безумовно, формально вони не зобов’язані цим перейматись, але ж крім формальних є й людські відносини.

Можливо, саме тому не була в країні започаткована система заходів для дітей, що займаються олімпіадами різних рівнів. Була колись потуга організувати «Осінні ігри імені Ядренка», названо строки, запрошено учасників з усієї України, але провести їх так і не змогли.

Започаткований фізико-математичний фестиваль, що проводився в Одесі, був дуже популярним свого часу, але зараз він також канув у Лету. Особливу увагу хотілось би приділити Турніру юних математиків (ТЮМ). Так, на початку свого існування це було нове змагання, яке стало математичним аналогом фізичного турніру. Але якщо перші роки копіювання правил ТЮФу ще було природним, то далі стало зрозумілим, що ТЮМ повинен мати власні правила. За старими ж правилами (які, до речі, й досі ще ні на йоту не змінилися) дуже слабка команда може дійти до фіналу, якщо її гарно намуштрували вчителі чи тренери на заздалегідь відомих задачах, які не змінюються аж до фіналу.

Очевидно, що давно слід дослухатись до порад щодо змін правил, бо вже багато років існує міжнародний ТЮМ, в якому беруть участь, наприклад, команди Франції, Білорусії, Німеччини. Там правила спрямовані на те, щоб окрім попередньої роботи команди, де їй могли допомагати керівники, дійсно враховувати ще й творчу складову. По приїзді у перший день усі команди самостійно розв’язують протягом дня певну кількість задач. У такий спосіб свої сили без зовнішньої допомоги показують уже самі учасники.

Крім того, природно, щоб команда — переможець українського ТЮМу також влітку брала участь у фінальному міжнародному ТЮМі. Але ж цим треба займатись! Нагадаю, що керівниками журі українського ТЮМу є Перестюк М. О., Радченко В. М., Мітельман І. М., Ясінський В. А.

Свого часу ми планували відрядити на міжнародний ТЮМ команду від України, а на 2-му Міжнародному ТЮМі в Парижі навіть брав участь як спостерігач представник від України Анікушин А. В. Але ми не мали морального права відправляти якусь команду від України, якщо в країні є офіційний переможець національного ТЮМу.

Не можу також оминути третій етап Всеукраїнської олімпіади. За 5 років ми разом із Прокопенко Н. С. зробили такі речі:

• Домоглися проведення олімпіади з математики у 2 тури, як це відбувається з олімпіадами з фізики, хімії, інформатики. Тепер можна на першому турі давати задачі, більш наближені до шкільних або до завдань олімпіад другого етапу, а на другому турі навпаки — більш наближені до завдань четвертого етапу.
• Запропонували спільні тексти трьох рівнів для всіх регіонів, які висловлять бажання ними скористатися. Для цього достатньо було затвердити спільні терміни проведення олімпіад та налагодити оперативний інтернет-зв’язок із Києвом для передачі регіонам умов та розв’язань задач у день олімпіади. Розпочиналася ця співпраця на третьому етапі Всеукраїнської олімпіади з 10—12 областей, а 2011 року разом із Києвом третій етап олімпіади писали більше ніж 20 регіонів.
• Розробили методичні рекомендації для проведення третього етапу Всеукраїнської олімпіади.

На що спромігся Радченко В. М. цього року? Його досягнення — просто вписати у ці методичні рекомендації замість прізвищ Рубльов та Прокопенко — Радченко та Гунько. І ще додати, що кількість призерів повинна не перевищувати 50 %, що для ІІІ етапу є повним абсурдом (якби ми надсилали ці рекомендації, то безумовно порекомендували б обмежитись розумною межею у 30 %). Навіть список літератури, який я підготував для минулого року, просто переписали, забувши, що ми кожного року видавали нову літературу, відповідно оновлювали цей список. Я вже не кажу про те, що ми кожного року робили уточнення цих положень, враховуючи досвід попередніх років. Це легко побачити по київській міській олімпіаді.

Зміни в журі

Тепер проаналізуємо зміни в журі, які відбулися двічі — 2007 року порівняно з 2006-м (коли прийшла наша команда) та 2012 року порівняно з 2011-м (коли повернулася команда Радченка В. М.).

У 2007 році порівняно з 2006 роком залишились майже всі основні виконавці — Перестюк М. О., Курченко О. О., Петечук В. М., Радченко В. М., Савчук О. Б., Добосевич М. С., Кукуш О. Г., Нагель І. П., Санніков В. Ф., Сарана О. А., Ясінський В. А. та Лейфура В. М. Додалися нові члени: Анікушин А. В., Клурман О. О., Рубльов Б. В. Крім того, ми старалися проводили таку кадрову політику, щоб із кожного регіону в журі був принаймні один представник, який міг би доносити до своєї області наші напрацювання та ідеї. Тому до нового складу журі були введені Апостолова Г. В. (Київська обл.), Філозоф Л. І. (Волинська обл.).

У подальшому журі постійно оновлювалось молодими перспективними студентами та науковцями — це Шепельська В. Д., Щербина Т. С., Лисакевич А. В., Добосевич О. М., Лішунов В. Г., Шишацький Ю. О., Крюкова Г. В., Усольцева О. С. — та представниками тих регіонів, від яких до того не було жодного члена журі — Жучок Ю. В. (Луганськ), Зоріна І. А. (Херсон), Пекарська Л. В. (Рівне), Полушкіна І. О. (Миколаїв), Стеганцева П. Г. (Запоріжжя). Внаслідок таких змін у 2011 році в журі всеукраїнської олімпіади було представлено всі регіони.

Тепер перелічимо тих, кого у порівнянні з 2011 роком не включила до журі у 2012-му команда Радченка В. М.:

Рубльов Б. В. (Київ), Остапчук У. В. (Київська обл.), Анікушин А. В. (Київ), Апишков М. В. (Донецька обл.), Апостолова Г. В. (Київська обл.), Безверхнєв Я. Г. (Закарпатська обл.), Бєлозьорова М. А. (Одеська обл.), Бушев Д. В. (Волинська обл.), Владіміров В. М. (Київ), Гарус І. Б. (Полтавська обл.), Жидков С. І. (Крим), Зінченко О. Г. (Київ), Зоріна І. А. (Херсон), Кінащук Н. Л. (Чернівецька обл.), Крюкова Г. В. (Київ), Лисакевич А. В. (Харківська обл.), Лішунов В. Г. (Київ), Лось В. М. (Чернігівська обл.), Маліцький Ю. В. (Київ), Малоіван І. Є. (Дніпропетровська обл.), Марач В. С. (Рівненська обл.), Пекарська Л. В. (Рівненська обл.), Шишацький Ю. О. (Київ).

Понад 20 виключень! Причому виключили усіх тих, хто прийшов після 2007 року і чесно кваліфіковано працював. Доходить до повного абсурду — за що постраждав голова журі чернігівської олімпіади кандидат фіз.-мат. наук доцент Лось В. М. чи заслужений учитель України директор чернівецького ліцею Кінащук Н. Л.? А за що постраждали такі регіони, як Херсон, Закарпаття, Рівне, Київщина, які взагалі залишились без представників? Уважати, що Сігетій І. П. буде представляти Закарпаття, є просто непрофесійним, бо його рідна дитина вже у 7-му класі стала призером олімпіади, а тому буде брати участь і цього року. Звідси випливає, що він у журі аж ніяк не погодиться працювати. Так само ніхто не питав щодо участі Номіровського Д. А.

Критерії при перевірці

Про неточності в завданнях мова не йде, усі можуть помилитись, але визнавати помилки треба мати мужність та честь. Команда на чолі з Радченком В. М. завжди намагалась до останнього обстоювати навіть некоректні завдання.

А от про якісь критерії, якусь систему перевірки робіт учасників взагалі мова не йде. Точніше, система була, коли результати учасників були такими, що не дозволяли зручним чином розподілити дипломи та місця — тоді починали з’являтися дивні моменти при перевірці.

2002 року бали зняли за використання без доведення теореми Птоломея, у 2003 році зняли бали за факт, що медіани трикутної піраміди в точці перетину діляться у відношенні 1:3, тощо. Також відразу згадуються роки, коли не зараховувалися властивості радикальної осі кіл або квадратичних лишків. Або ж не зараховували правильно розв’язаної методом математичної індукції задачі, бо не написано слів «база індукції» та «індукційний перехід». Таким чином журі вирішувало свої проблеми за рахунок учасників.

Про «нову-стару» команду у керівництві всеукраїнських олімпіад

Alea jacta est.
«Жереб кинуто», вороття нема, всі мости спалено.
У 44 р. до н. е. Юлій Цезар вирішив розпочати війну із римським сенатом і перейшов із військами через ріку Рубікон.

Нарешті, менше ніж за місяць до початку всеукраїнських олімпіад, з’явився наказ про їхнє проведення. Як у тому анекдоті про фільм: «у той момент, коли здалося, що цей фільм ніколи не закінчиться, він несподівано закінчився». Так і цей наказ... Коли вже всім набридло його чекати, він несподівано з’явився. Безумовно, що багатьох «зацікавили», а точніше здивували ті зміни, які відбулися за рік з математичною частиною журі. Більш детально про ці зміни згодом.

До керівництва повернулася команда, яка вже керувала всеукраїнськими олімпіадами до 2007 року — заслужені вчителі України Радченко В. М., Ясінський В. А., Мітельман І. М. за керуванням академіка Перестюка М. О. Теперішня політика Удода О. А. — директора Інституту інноваційних технологій та змісту освіти (в подальшому «Інститут») — у тому, щоб скрізь ставити абсолютно керованих та слухняних керманичів олімпіад, які жодним вчинком, жодним натяком, жодною дією не стануть навіть мінімально критикувати будь-які рішення директора Удода О. А.

Усі, м’яко кажучи, здивовані тим, що в журі всеукраїнської олімпіади з математики не потрапив жоден молодий член нашої команди, крім Олеся Добосевича та Олени Усольцевої (а це зовсім інша історія), і навіть два спостерігачі від України на останніх ММО (міжнародних математичних олімпіадах)! Врахуємо, що останній раз Радченко В. М. був на ММО більше ніж 10 років тому, отже навряд чи він та його команда в курсі останніх тенденцій та напрямів сучасного розвитку завдань ММО.

Від участі в роботі з дітьми на останніх етапах була відсторонена команда, яка започаткувала проведення великої кількості заходів, про які навіть не мріяли учні до 2007 року. Це всеукраїнські та київські турніри математичних боїв, тренувальні збори команди та найближчого резерву напередодні ММО, поїздки на престижні міжнародні змагання тощо. Крім цього, ми забезпечили участь спостерігачів від України на ММО, що суттєво покращило імідж нашої країни у світі, почали щорічне видання літератури олімпіадної тематики — щоб наступні покоління могли вчитися на задачах попередніх років — та започаткували роботу цього сайта, який набув неабиякої популярності в усіх регіонах України. Нічого подібного не було протягом попередніх 15 років. Тому очевидно, що нас відсторонили саме за таку активну позицію: бо ми не вміємо тихо жити, існувати та нічого не робити для юних математиків України.

У перші роки незалежності України Радченко В. М., Ясінський В. А., Мітельман І. М., Лейфура В. М. зробили немало корисного для олімпіад. Але в останні роки свого керування вони відчули свою незамінність, унікальність, перестали дослухатися до порад та думок громади, колег, батьків тощо. Це все відразу позначилося на учасниках олімпіад. Саме на фоні таких дій група фахівців на чолі зі мною прийшла до керівництва олімпіадами, щоб подолати ті негативні моменти, які почали зростати у геометричній прогресії.

Усі факти, думки, твердження, що я тут навожу, слід сприймати в першу чергу задля того, щоб ця нова-стара команда знала — їхні «скелети в шафах» усім добре відомі. Тоді громада буде уважно слідкувати, щоб їх не почали знову витягати на світ божий.

Суб’єктивність при визначенні учасників, що проходять на відбір до ММО

Вперше на відборі до ММО Павлу Пілявському (учень Ясінського В. А.) дали змогу виступити вже у 8-му класі, а Максиму Федорчуку (учень Якіра М. С.) не дали аналогічного шансу в 9-му. До честі Пілявського, він за 4 виступи на ММО привіз 4 нагороди — бронзу, срібло та 2 золота, але ж і Федорчук у своєму 10-му класі привіз абсолютне золото. Таким чином, Україна проґавила можливість мати другого триразового переможця ММО (першим був Юлій Санніков).

Миколі Рибаку (учень Лейфури В. М.) дають змогу попасти на відбір у 9-му класі з мотивуванням «молодий та перспективний», відмовляючи при цьому іншому учню з 11-го класу. Наступного разу Михайлу Бернштейну (учень Бернштейна О. Л. та Харік О. Ю.) не дають такої можливості у 10-му класі з мотивуванням, що, мовляв, краще візьмемо людину з досвідом з 11-го класу. На прохання пояснити непередбачуваність журі Радченко В. М. завжди відповідав: «Юридично журі може приймати будь-які рішення!» Дуже змістовне, коректне та щире пояснення у стилі Радченка.

Особливо важливим стає цей момент саме зараз. У попередній редакції Положення було чітко зазначено, що на відбір до ММО потрапляють кращі 12 серед тих, хто виступав у паралелі 11-го класу. Але нове Положення вказує лише кількість і нічого не каже про паралель. На звернення батьків до Інституту із проханням пояснити, як учасники будуть добиратися на відбір до ММО, фахівці Інституту в усній формі відповідають: «Звичайно, лише з 11-го класу!» Але ж офіційного тлумачення не надали. А ми добре запам’ятали: «Юридично журі може приймати будь-які рішення!» Дуже хотілося б почути тлумачення цього пункту напередодні всеукраїнської олімпіади від когось із відповідальних членів журі, наприклад від голови журі академіка Перестюка М. О. або від директора Інституту Удода О. А. Саме напередодні, а не по завершенні олімпіади.

Про заслужених вчителів України, або про суб’єктивність при визначенні учасників, що потрапляли на саму ММО від України

Величезної шкоди олімпіадному руху в Україні завдав наказ президента України про майже автоматичне присвоєння звання «заслужений учитель України» всім, хто «підготував» учня, який став призером міжнародної олімпіади.

Виходячи з цього наказу, команда Радченка В. М., Лейфури В. М., Ясінського В. А. та Мітельмана І. М. вирішила, що вони усі повинні стати заслуженими вчителями. Так би мовити, за рознарядкою. І почалося. Достатньо подивитись, скільки разів учні цих керманичів не попадали з відбору на ММО до самої команди. Лічені одиниці! Мені на пам’ять спадають лише випадок Рибака Миколи у 9-му класі (після цього він ще двічі проходив на ММО) та Матохнюка Тараса в 11-му класі (після того, як у 10-му класі він ганебно провалився на ММО, про що розповідь нижче). Тобто відсоток «влучань» колосальний! Біля 90 %. Зауважимо, що жоден з наших найкращих вчителів (за досягненнями їхніх учнів) — Якір М. С., Ліфиць С. О., Полонський В. Б. таким відсотком похвалитися не можуть. Це й не дивно, бо коли у відборі брав участь учень Ясінського В. А., його роботу перевіряли Мітельман І. М., Радченко В. М. та Лейфура В. М.; коли учень Мітельмана І. М., то його роботу перевіряли Ясінський В. А., Радченко В. М. та Лейфура В. М. і так за циклом. Досить згадати, що саме таким чином у 2004 році Роман Чепляка (учень Мітельмана І. М.) переміг Арама Туманяна (учень Величка М. М.).

Далі достатньо проаналізувати виступи тих представників України, які були на ММО та не вибороли там ніякої нагороди. Досвід показує, що будь-хто з перших 10—15 кращих учнів, якщо вони чесно мають такий рейтинг, здатен досить спокійно вибороти принаймні бронзову нагороду. Нагадаємо, що усього 12 разів учасники від України не виборювали нагороди на ММО, і серед тих, хто не спромігся цього досягти, були учні Ясінського В. А., Лейфури В. М. та Мітельмана І. М.:

• Дмитро Редькін (1995) — 14 балів.
• Олександр Манзюк (1999) — 9 балів.
• Святослав Мельниченко (2002) — 11 балів.
• Тарас Матохнюк (2002) — 4 бали.

Я розумію, що дуже приємно, коли власні учні попадають в команду на ММО, але ж необхідно, щоб це було чесно і людина не ганьбила ні себе, ні свого вчителя, а найголовніше — свою країну таким результатом. Особливо цікавим є результат Матохнюка. Для порівняння наведемо результати того ж року Олександра Рибака та Миколи Рибака. В дужках написане абсолютне місце учасника.

• Матохнюк (378): 0 + 0 + 0 + 0 + 1 + 3 = 4;
• Рибак М. (64): 6 + 6 + 0 + 0 + 7 + 7 = 26;
• Рибак О. (4): 7 + 7 + 7 + 7 + 5 + 3 = 36.

Дуже цікавою у зв’язку з такими результатами є ця розбаловка. Як відомо, третя та шоста задачі ММО найчастіше є найбільш складними, такими, які роблять лічені учасники ММО. У 2002 році шосту задачу розв’язали 8 учасників, що вибороли золото, та ще 3 учні, які вибороли срібло. Це була задача від України (автор — Ясінський В. А. — вчитель Матохнюка). Як Матохнюк спромігся не розв’язати жодної з 5 задач, а у найскладнішій набрати стільки ж балів, як Олександр Рибак, залишається тільки здогадуватись. Напевно, це було осяяння!

Зауважимо ще й такий момент. Мала місце практика приписування учням, що можуть потрапити на ММО, як тих, хто їх підготував, «потрібних» людей. Так, Роману Апостолу «порадили» приписати як тренера Радченка, внаслідок чого справжній вчитель математики Апостола почесного звання не здобув, а Радченко став заслуженим вчителем. Абсурдом також виглядає той факт, що з їхньої компанії Радченка В. М., Ясінського В. А., Мітельмана І. М., Лейфури В. М. єдиний справжній вчитель — Мітельман І. М. — дістав це звання останнім.

Свого часу я також готував дітей до олімпіад найвищих рівнів. Перший мій учень, яким я буду пишатись усе життя, — це Дмитро Номіровський. На жаль, він не став призером ММО. Але серед моїх учнів було два призери ММО Максим Мокляк (1993) та Дмитро Петровський (2003). Я впевнений, що вони мене вписали у свою анкету. Але навіть якби мені запропонували звання заслуженого вчителя, я би з обуренням відмовився. Бо як може людина, що жодного дня не працювала вчителем у школі, стати заслуженим учителем? Це повна неповага до професії вчителя. Моя мати пропрацювала вчителем історії у школі з 1946 по 2000 роки. Я знаю, яка це благородна, але важка праця. І роздавати звання людям, що раз на тиждень заходять у школу, виглядає непорядним — як із боку тих, хто подає на це звання, так і з боку тих, хто його приймає.

За тих 5 років, коли ми відбирали команду, у нас не було жодного прикладу такого відбору на ММО. Як наслідок, усі учасники повернулися з медалями.

Поведінка на ММО

Як мені розповідали Сергій Торба та Антон Мелліт, які стали срібними медалістами ММО 1998 року, вони досі не знають, за що в них стоять оцінки 6, 4 та 3 бали. Керівник команди Радченко В. М. так провів координацію, що самі учасники не знають, за що були зняті бали. Я знаю, що обстоювання балів своїх учасників — це важка та наполеглива праця протягом 3—4 діб, з ночами без сну, з доволі складними, довгими та неприємними дискусіями з координаторами. Але ж це треба було робити — щоб в учасників не виникало жодних запитань стосовно їхніх балів, — а не швидко погоджуватись із запропонованими балами від координаторів та мати вільний час.

Наша команда на ММО завжди включала декількох спостерігачів. Ми боролися та обстоювали кожен бал учасників від України. Для цього неодноразово відкладали координацію, переносили її, доходили до старших координаторів, постійно спілкувалися з учасниками щодо їхніх робіт (по завершенні двох турів це не заборонено!). Про результати такої праці свідчать результати учасників, а також той факт, що кожен з них знає, за що був виставлений кожен бал. Можливо, одній людині це дуже важко зробити, але для того й працює інститут спостерігачів від країни, яких треба долучати до поїздки на ММО, щоб учасники нашої країни не страждали внаслідок недоробок, нестачі часу тощо.

Так само не можу обійти увагою факт, що керівником команди України на ММО 2012 року записав себе Радченко В. М. Останні 3 роки керівником був я за відповідним наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту (МОНМС). Нового наказу МОНМС про моє зняття з цієї посади та призначення Радченка я не бачив. Щоб вписати на офіційний сайт ММО своє прізвище, треба знати паролі, які роздають звичайною поштою керівнику від країни або його заступнику з попередньої ММО, тобто в даному випадку мені або Прокопенко Н. С. Хотілося б знати, яким чином пароль опинився в інших людей. Бо на останній ММО я ставив свій особистий підпис про відповідальність за нерозголошення шорт-листа задач та інші дії від імені України, тому за всі можливі негаразди, доки немає відповідного наказу, несу відповідальність також я. Якби мені показали відповідний наказ про призначення Радченка, я сам спокійно віддав би всі паролі і зняв із себе відповідальність перед світовою громадою за дії в Україні. Проте мене не дивує черговий «коректний крок» з боку цієї «бригади».

Свого часу у 2007 році нам паролів ніхто не віддав, попри наявність наказу про призначення керівниками команди на ММО Торби С. М. та Прокопенко Н. С., і нам довелося надсилати ці накази до організаторів ММО у В’єтнам, щоб одержати нові паролі. Аналогічна ситуація і з шорт-листом, але про це пізніше.

Повна слухняність теперішньої команди

Як найбільш наочний приклад наведемо ситуацію 1995 року. Легко побачити, що це був єдиний рік, коли відразу половина команди повернулася з ММО без медалей. Як виправдання кажуть, що того року Інститут не виділив коштів на проведення відбору на ММО, і просто відправили команду за результатами всеукраїнської олімпіади. Невідомо, які дії проти цього рішення приймали керівники олімпіад — Радченко В. М., Ясінський В. А. та інші, але нічого від їхніх дій, якщо ці дії взагалі були, не змінилося.

Усі аргументи, що нічого не можна було зробити, є лукавими. Ми також декілька разів стикалися з подібними ситуаціями протягом 5 років. Наприклад, на всеукраїнській олімпіаді 2009 року директор Інституту задля економії коштів хотів скоротити кількість учасників, тобто зробити так, щоб у ній брали участь лише учні 10—11-х класів. Звичайно, було дуже легко погодитись і сказати, що нічного зробити не можна. Але ми погодитись з таким не могли, а тому, по-перше, «підняли» небайдужу громаду проти такого рішення, по-друге, знайшли спонсорів, щоб юним математикам дати змогу взяти участь у четвертому етапі олімпіади. Врешті-решт ми перемогли. Хоча боротьба тривала протягом місяця. Того ж року так само планувалося не проводити відбір на міжнародні олімпіади з усіх предметів, але ми знову переконали всіх, що без відбору відряджати команду на ММО не можна. На всеукраїнській олімпіаді у Полтаві також з’явились чутки про можливість того, що відбір не буде проведено. Навіть на завершальному засіданні журі, коли ми визначили 12 учасників відбору на ММО, хтось для підстрахування запропонував проголосувати за тих 6, хто поїде на ММО в разі скасування відбору. Ми відразу сказали, що за таке не голосуватимемо. Треба нести відповідальність за свої дії та вчинки, а не перекладати її на когось.

Так само повела себе ця команда, коли Кремінський Б. Г., на той час заввідділом Інституту (до речі, ще один заслужений вчитель України, який не є вчителем), упровадив 7 задач на третій етап Всеукраїнської олімпіади з математики. Сам він фізик, але вирішив покерувати математикою, при цьому для фізиків 7 задач впроваджено не було. У той рік за діючим положенням призерами у Києві став би 21 учасник із 235. Не краща ситуація була і в регіонах.

Ми у Києві змогли виправити цю ситуацію, бо вміємо обстоювати свою думку та завжди беремо на себе відповідальність за свої дії. Ми добре розуміємо, що діти не винні і не повинні страждати внаслідок недолугих рішень керманичів. Для нас очевидно, що олімпіади проводяться задля дітей, а не для красивих звітів чиновників.

Так само вчинила ця команда і нинішнього року. Було прийняте нове положення про олімпіади, яке не тільки не врахувало недоліків попереднього, а й стало ще гіршим. Чого вартий пункт про 30 % призерів на четвертому етапі Всеукраїнської олімпіади та 50 % на третьому! Таким чином у Києві могло бути понад 500 (!) переможців олімпіади. Уявляєте собі таку кількість? За таких умов поняття переможця олімпіади зовсім принижується. І знову ми не чули заперечень від теперішньої команди керівників всеукраїнської олімпіади, хоча вже восени знали, що вони тепер керують процесом. Напевно, їх усе влаштовує. Я не знаю, як можна дивитись після такого в очі дітям. На третьому етапі недолугість 50 % призерів ми знову подолали розумним підходом. Що планують робити на четвертому етапі — побачимо. Але незручність перед дітьми, вчителями, батьками тощо команду Радченка В. М. ніколи особливо не хвилювала, аби їхні позиції в очах Удода О. А. не похитнулися.

Наведений матеріал добре відомий, але висвітлити його в такому ракурсі — це моя особиста думка та моє рішення. Бо так жити не можна, треба щось змінювати, щоб цінилася робота, чесність, прозорість та порядність.

Далі буде...

P. S. Я маю набагато більше подібного матеріалу, який «заслуговує на увагу», але тут навів лише частину кричущих із них. Якщо я помиляюся в інтерпретації певної події, то прошу вибачення. Також я ні в чому не звинувачую учнів — учасників олімпіад, про яких ідеться вище. Вони скоріше невинні жертви цих «дорослих ігор».